Я не знаю другої такої країни, де найпопулярнішою піснею є національний гімн! За останні тижні він виконувався тисячі разів: на Майдані, на прилеглих вулицях, у парку Шевченка, у метро,  і кожного разу завзято, свідомо і від щирого серця!

 Я не знаю другої такої країни, де найпопулярнішим символом є державний прапор – він на будівлях, на автах, на одежі, на обличчях і, навіть,замість пам’ятника Леніну.

Я не знаю другої такої країни, де протестує проти свавілля влади старезна бабуся на милицях, у якої певне просто не вистачило пенсії, щоб придбати малесенького прапорця і вона сплела його власноруч!

Я не знаю другої такої країни, де неповносправні люди читають мітингувальникам вірші на Майдані і, подекуди, перевищуючи свої можливості, працюють волонтерами.

Я не знаю другої такої країни, де матуся півторарічної дитини шукає того, хто зможе доглянути її малечу, аби вона змогла бодай на годину вирватися на Майдан.

Я не знаю другої такої країни, де панотці благословляють цілими автобусами всіх, хто їде  у Київ на Майдан, де у церквах, під престолом, розстеляють килимки для тих, хто потребує тепла і відпочинку.

Я не знаю другої такої країни, де у ХХІ сторіччі про штурм мітингувальників сповіщає набат церковних дзвонів і у наметі посеред центральної столичної магістралі облаштовують каплицю для тих, хто на барикадах.

Я не знаю другої такої країни, де  захоплюючи будівлю, не трощать установу і не мародерствують, а мирно гріються на першому поверсі.

Я не знаю другої такої країни, в якій на революційному Майдані працює університет і викладачі спілкуються із своїми слухачами на теми економіки, права, психології та багато-багато іншого.

Я не знаю другої такої країни, де  мітингувальники заливають захисну  ковзанку і будують БЕЗПЕЧНІ для «Беркуту» барикади!!!!

Слава Україні!