Серія інтерв"ю "Театр Франка. Службовий вхід"
Королева театральних квитків або моя добра чарівниця :)
Я давно мріяла про це інтерв'ю. Як на мене,
дуже не справедливим є те, що зазвичай слово «театр» для багатьох людей
містить в собі тільки впізнаванні обличчя, відомі прізвища і назви популярних
вистав. Театр – це великий живий організм і мені дуже кортить, щоб про нього
розповіли люди, без яких він просто не зможе існувати, навіть за наявності
прекрасних акторів і талановитих режисерів. Люди, які живуть театром, які
непомітно для глядача створюють атмосферу, умови, технічні деталі і блискучу
ауру першої сцени країни.
Цю жінку не можливо не помітити: тендітна, яскрава, привітна, неймовірно
позитивна і страшенно закохана у свою роботу!
Вона – мій добрий янгол у театрі Франка, завжди усміхнена чарівниця, яка могла б стати розкішною
театральною примою, але знайшла своє покликання
у геть інших стосунках з глядачем. 17 років дарує гарний настрій
вибагливій київській публіці Людмила Павлівна Пенязь, королева театральних квитків :)
фото Валерії Ландар |
Людмило Павлівно, 17 років – це ціла історія, а як
вона починалася? Як театр Франка з'явився у Вашому житті?
-
Колись
я мріяла вступити до інституту Карпенка-Карого, але батько мені не дозволив (посміхається). Та незважаючи на це,
якось так у житті сталося, що театр мене все одно знайшов. Років, мабуть, зо три я заходила у це фойє і
мені не вірилося, що я ось тут працюю. Буває так в житті людини, що бажання
здійснюється, що правда дещо в іншій якості. Так, я не актриса, а людина, яка
займається продажем театральних квитків. Тобто я працюю в тому цеху, який, на
чолі з Іваном Миколайовичем Ожеваном, забезпечує глядача театрові Франка. Ми, саме ті люди, які роблять цей
театр живим, тому що які б не були актори, які б не були вистави, якщо не буде
глядача - театр буде просто мертвий. Театр живе для глядача!
А яку виставу франківців Ви
самі вперше подивилися, як глядач?
-
Оооо!!!
(замріяно посміхається) Це було дуже
давно – ми з чоловіком щойно повернулися із Німеччини, де він проходив військову
службу, я саме працювала в райкомі комсомолу Мінського району, і от тоді я
вперше попала на виставу у театр Франка. У театрі в той час була така собі
Берта Яківна, уповноважена з продажу квитків, ми зустрілися з нею у Палаці
піонерів, який був тісно пов'язаний з моїм райкомом. Ажіотаж навколо квиточків
був чималий, от я й собі взяла в перший ряд. 12 ложа бенуар. Вистава тоді була
«Вечір» з Наталією Лотоцькою і Олексієм Пєтуховим. І от з того почалася моя
дружба з театром Франка.
А виставою «Майстер і
Маргарита» почалося знайомство з театром для моєї донечки, їй було тоді 12 років.
Тож до сьогодні мої діти, що і де їм не пропонуєш, все одно знову і знову йдуть
саме у театр Франка і дивляться свої улюблені вистави саме на цій сцені.
Тобто для Вашої родини
захоплення театром Франка практично спадкове, генетичне?:)
-
Мабуть
і генетичне справді :) От що цікаво: моя дочка також свого часу хотіла
бути актрисою, проте теж вибрала інший професійний шлях, а от онука, нарешті,
втілює в життя мрію цілих трьох поколінь! :) Незважаючи на те, що ми у родині прочили їй
Могилянку (у неї чудове знання мов), вона зробила власний вибір – університет
Капенка-Карого, і зараз вже навчається на третьому курсі у Олега Шаварського.
Дай Боже їй щасливої
акторської долі :) Людмило Павлівно, а що найцікавіше у Вашій роботі?
-
Звичайно
ж люди! Я ж працюю з глядачем. А глядач у нас особливий! Він, по-перше, дуже
відданий: йому можуть запропонувати білети, скажімо, до російської драми, але
він не піде на чужу територію (посміхається),
тобто це глядач, саме театру Франка. По-друге, наш глядач мислячий,
спостережливий, уважний. Дуже тонкий глядач, він все розуміє! Багато можна ще говорити, цього все одно не
вистачить, щоб розказати який він! Я ж це 17 років спостерігаю!
Глядач змінився за ці роки?
-
Років, здається, шість тому, отримавши результати
маркетингового дослідження, ми ахнули!
Виявляється, у нас дуже молодий глядач, йому до 40 років! Наш театр люблять
всі, але останнім часом приходить дуже багато молодих людей. Я б сказала, що
зараз середній вік 30-33 роки. За роки моєї роботи в театрі вже ціле покоління
глядачів виросло! Дітки приходили класу з сьомого… Від тих пір вони вже
отримали освіту, створили свої родини, попрацювали керівниками на різних
підприємствах, а все одно щоразу приходять до нашого театру. Вже їм за
тридцять, уже вони своїх діток ведуть у наш театр – це дуже приємно! Цікава
така тенденція – наш глядач молодшає, а це означає, що ми цікаві, потрібні і
сучасні.
Як раз про сучасність я
хотіла Вас запитати: останні події, що відбулися у суспільстві, вони якось на
театр вплинули на Вашу думку?
-
Знаєш,
навіть у той час, коли так страшно все було, люди все рівно йшли до театру…
Коли пролунали постріли на Майдані, ішов «Кін ІV». Люди телефонували з
питанням чи буде вистава і, попри ризик для життя, приходили на спектакль. Тільки
уяви: не зважаючи на всі ці катаклізми, на те, що театр був в самому осередку
подій, у будівлю ніхто камінчика не кинув! І що саме цікаве – оці урни наші з
квітами спочатку відкотили (барикади робили), але пізніше притягнули їх назад,
віддали театру. Якось воно нас обійшло - напевне Бог береже, от як наче янгол
крилами закрив. У нас же ж тут, ти знаєш, джерело під театром б'є, як
благословення Боже. На сцені вистава, а під сценою водичка жива біжить!
Підсилює магію театрального
дійства :) Людмило Павлівно, а яка Ваша улюблена вистава?
-
Ой,
ну що я тобі скажу?! (сміється)
Скажете, що питання
провокаційне? :)
-
Авжеж!
Звичайно найулюбленіша «Тев'є Тевель»! Я
дуже вдячна долі за те, що вона мене звела з Богданом Сильвестровичем Ступкою.
Це була моя найулюбленіша вистава! А ще «Енеїда». Хоча загалом, вони всі у мене
любимі, у нас немає поганих вистав! Вони
всі хороші! Я завжди кажу глядачам, щоб
отримати задоволення від театру треба спершу до себе прислухатись: давайте подивимось, який у Вас настрій, чого
саме Ви хочете? У нас є драми, є трагікомедії, комедії, гротескні вистави. У
нас є дуже цікаві постановки. Але кожен повинен сам зрозуміти чого він хоче,
чого очікує, коли йде у театр, і тоді вистава сподобається неодмінно! Тим
більше, що крім основної у нас є ще
камерна сцена, а це в принципі особливе щось! Я взагалі б сказала, що театр
Франка це театр для вишуканого глядача, закоханого у театр і у наших акторів!
Ну тоді саме про акторів і буде моє наступне питання: зізнавайтеся,
у Вас є любимчики? :)
-
Ха! (Хитро посміхається) Звичайно є!
Богдан Михайлович Бенюк, Альоша Богданович, Анатолій Георгійович Хостікоєв,
Толік Гнатюк, Наташа Сумська, красунечка Смородінка, Лесь Михайлович
Задніпровський, а Женечка Шах, а Коляда!!! Про нього взагалі окремо с кажу: я
от дивлюся «Кайдашеву сім'ю», от він – справжній Кайдаш! Мені здається, що якщо
Нечуя-Левицького з заплющеними очима слухати,
то вимальовується самісінько отакий образ. Багато хто Панчука в цій ролі
дуже полюбляє: Наташа Сумська мені каже, мовляв, Панчук, такий тонкий і все
інше, а от для мене – Коляда! Так що улюблені всі! А молодь? Молодь яка у нас
хороша, талановита! І головне, що вони традиції
нашого театру підтримують, поважають і цінують нашого
глядача!
фото з особистої сторінки Івана Миколайовича Ожевана |
Ви так багато теплих слів
сказали на адресу глядачів театру! Яким буде Ваше побажання для читачів нашої
глядацької сторіночки?
-
Любити
театр! Любити так, як його любимо ми, франківці, як його любить Кін у Горіна!
Любити і приходити в театр не зважаючи ні на що!
Тепло, щирість, любов до людей і відданість
справі свого життя, мабуть це і є невід'ємні складові унікальної атмосфери
театру Франка. Атмосфери, яку створює кожен, хто щовечора дарує своєму
особливому глядачеві велике диво
справжнього мистецтва. Сподіваюся, що у мене буде можливість побачити театр
Франка очима представників найрізноманітніших театральних професій, а сьогодні
я щиро дякую моїй добрій чарівниці, Людмилі Павлівні, за душевну розмову і
дивовижну можливість торкнутися рукою заповітного
джерела під найкращою в світі франківською сценою!
Немає коментарів:
Дописати коментар