Залишатися людиною.

Точно посередині літа, спекотного липневого дня,  франківці презентували пресі  нову виставу Андрія Приходька за твором Ежена Йонеско «Носороги».

Середньостатистичні мешканці середньостатистичного містечка і далі спокійно жили б своїм середньостатистичним життям, вирішуючи свої середньостатистичні проблеми, якби одного разу, здіймаючи клуби густого пилу, їхніми вуличками не промчали носороги. Неймовірна подія злякає містян, збентежить, здивує і викличе неабиякі суперечки. Довга, галаслива, беззмістовна полеміка, з рештою, затьмарить для людей саму подію (появу носорогів), її невідому причину (як і чому вони взагалі з’явилися) і, навіть, першу жертву цього нашестя (затоптану кицьку). А для багатьох глядачів розтягнутий початок затьмарить з рештою саму виставу :(
Хвилин за 15-20 крики, надмірне задимлення партеру, метушня дійових осіб та абсолютна відсутність сенсу у всьому, що відбувається на сцені починають неймовірно дратувати. "Абсурд абсурдом, але й міра мала б бути", - подумалося мені. Як виявилося пізніше, не тільки мені одній: у антракті чимала кількість місць у глядацькій залі безповоротно спорожніла. Але у мене не виникло думки піти, тому що саме наприкинці першої дії (на жаль, не раніше!) прийшла справжня цікавість до вистави. Прийшла саме в той момент, коли я усвідомила звідки беруться носороги… Тваринний світ виявляється набагато ближче, ніж здавалося, - носорогами стають самі містяни: їхня шкіра грубшає і зеленіє, у них змінюється голос, вони втрачають пам'ять і паплюжать мову, їх вабить лише одне – болото! Ніякі вмовляння, аргументи, пояснення і спроби надати допомогу не сприймаються тими, хто вже розпочав свій шлях до тваринного існування.

Саме в цю мить, особисто для мене, нова вистава франківців набула актуального і пронизливого змісту. Бо це абсурдне жахіття вже було про мене, про мій час і про тих носорогів, які, з шаленим галасом і гірким пилом вибухів, руйнують здобутки мого народу, намагаючись перетворити цілу країну на омріяне сіре болото. Це про світ, який наступає на нас вже зараз! Світ, у якому носороги телефонують городянам, щоб залякати і познущатися. Примарна реальність, де вони захоплюють радіостанції, відрізаючи людей від життя поза носорожачою правдою. Життя, в якому відкриваючи двері своєму учорашньому знайомцю, ти перш за все пересвідчуєшся чи не «змінився у нього голос», тому що на перевертнів вже перетворилися деякі сусіди, колеги, друзі. Болото, де терпимість і неймовірна потала суспільства призводять до того, що перевтілюються навіть ті, хто від початку обурювався і протестував проти тваринного існування, але… Хтось іде за родиною, хтось за керівництвом, а хтось, втомившись і зневірившись, починає сприймати жахливе ревіння дикої тварини, як прекрасний мелодійний спів. На товстошкірих носорогів перетворюються навіть кохані…

фото Валерії Ландар

«Як би ж це було в якійсь іншій країні…» Скільки разів ми бачили, як носороги народжувалися десь там, в інших, далеких країнах. Це викликало певний інтерес і, навіть, перепрошую за набридливе слівце, занепокоєння, але ще минулого літа, я б не сприйняла цієї вистави так гостро – екзотичні тварини були надто далеко. Проте сьогодні велетенські, брудно-зелені, неповороткі створіння у задимленій залі навіяли таке близьке і неспокійне марення: гуркіт і пил, що здіймає на моїй землі броньована ворожа техніка…

Так, носороги поряд і, на жаль, їх чимало, але: «Я захищатимусь!», – скаже навіть останній із нас і, на якусь хвилинку, наче шукаючи Божої допомоги,  торкнеться рукою натільного хрестика. «Я захищатимусь, БО Я – ЛЮДИНА!»

П’єса Ежена Йонеско написана 1960 року, але й півстоліття потому  варто подивитися «Носорогів» задля того, щоб завжди залишатися собою, завжди залишатися людиною!

Чудовій акторський склад: Дмитро Завадський, Ярослав Гуревич, Дмитро Чернов, Вікторія Васалатій, Володимир Ніколаєнко! Цікавий режисер, Андрій Приходько! Я дякую всім, хто створив цю виставу, і хочу поділитися відгуками перших глядачів J

Валентина Григорівна, постійна глядачка

Я в захваті, потрясаючі враження, чудова вистава! Дивилася і думала про сьогоднішній день, про наше життя. Наприкінці вистави я ледь стримувала сльози. Обов’язково пораджу  переглянути «Носорогів» своїм рідним та знайомим. Це все про нас.

Пані Ніна, пенсіонерка

Мені весь час хотілося плакати. Враження дуже сильні, нелегко побачити таким свій світ. Дуже хочеться, щоб в людях залишалося якомога більше людського, щоб вони не ставали носорогами.

Сергійко, учень 6 класу:

Мені більш за все сподобалися носороги! Вони були, як справжні, я навіть трішки злякався, коли вони вперше пройшли повз мене!