Перша вишиванка з'явилася у мене рочки, напевне, в три. І не просто вишиванка, а чудовий український костюмчик: вишита сорочка, розшита стрічечками спідничка, вишиваний фартушок і камізелька. Я навіть не уявляю від кого мені дістався у спадок цей безцінний, вишитий вручну скарб, бо точно знаю, що я не є його першою володаркою. Проте, відтоді це наша сімейна реліквія. Вперше я хизувалася національним вбранням на святі у дитячому садочку і мушу сказати, що у підмосковному Моніно конкурентів в питанні оригінальності і автентичності у мене не було. Дівчатка трішки заздрили моєму «прикиду» і шикувалися в чергу, щоб приміряти бодай квітчастий віночок зі стрічечками. Тож, думаю, саме тоді я вперше відчула, що вишиванка – це нереально круто!!! Я обожнювала цей костюмчик, проте, діти ростуть швидко і він скоро оселився десь на найвищій поличці моєї шафи. Але це не означає, що про вишиваночку забули, навпаки - вона періодично подорожувала разом з дітками друзів нашої родини (навіть побувала у Німеччині :)). І кожного разу вона викликала здивування і захват, як у малят, так і у їхніх батьків. Минули роки і, на початку нового тисячоліття, моє перше національне вбрання вдягнула вже моя доня, а колись згодом, сподіваюсь, в ньому хизуватимуться і онучки :)

Моя доця і наш костюмчик :)

А от шлях до другої вишиванки був довгим, років, мабуть, зо двадцять п'ять. Якось навіть на думку не спадало, що можна отак «за будній день» носити вишиванку самій, але кожного разу, походжаючи Андріївським узвозом, очі чіплялися за яскраві візерунки сорочок і щось таке піднімалося в душі прадавнє і світле... Наче на якусь мить я доторкалася до чогось невимовно великого і доброго! Але то були не мої вишиванки - моя чекала мене у Львові. Вона сумувала за мною на Вернісажі і, як тільки ми з нею зустрілися, у мене не виникло жодного питання з приводу того, що саме я хочу придбати на згадку про місто, в яке закохалася назавжди з першого ж погляду. Потім були ще вишиванки яскраві, барвисті і веселі: для себе, для дітей, для хрещеників та друзів, але саме ця, перша моя львівська вишиваночка, залишається найулюбленішою і ми з нею не чекаємо свят для того, щоб вийти в люди J  

Перша вишиваночка мого хрещеника. До речі, теж львівська :)

Хтось сказав, що у вишиванці, кольоровими хрестиками, наші пращури зашили генетичний код нації, і я щиро в то вірю! У найсвятковіші дні моя малеча за власним (непереборним, до речі) бажанням надіває саме вишиванки. Тай у звичайні дні ці сорочки - одні з найулюбленіших речей: я маю білі і чорну, син змінив вже декілька, бо росте дуже швидко, доня міняє свої вишиваночки, як то кажуть «до кольору до вибору», а ще, задовго до того, як вибухнула загальна мода, вона обрала для свого випускного саме вишивану сукню.

У сина кожна вишиванка - улюблена :)

Сьогодні вишиванка іменинниця і мені дуже приємно було з самого ранку зустрічатися поглядом з людьми, вбраними, як і я, в вишите українство. Незнайомі дорослі і дітлахи у сорочках з різнокольоровими візерунками щиро посміхалися один одному і перехожим, а дехто у «цивільному» сумно зітхав, мовляв, які ви молодці, а я забув! Червоно-чорні і різнокольорові, з орнаментами і квітами, хлоп'ячі і дівчачі, в ансамблі з джинсами і спідничками, трішечки заховані під піджаками або доповнені квітчастими віночками, вишиваночки крокують XXI століттям і розповсюджуються світом. Найяскравіше враження сьогоднішнього дня – дівчинка-китаянка, що йшла мені на зустріч у вишитій сукенці і з квітами у волоссі! Що не кажіть, а українці у вишиванках (не залежно від своєї національності) нереально АФІГЕННІ!

Доня виросла :)

З Днем народження, Вишиваночко! Зі святом, дорогі українці! Нехай на сорочках вашого життя кольори щастя, любові і злагоди завжди будуть насиченими і яскравими! Шануймося!

Зрозуміла, що не маю фотки в улюбленій вишиванці:) Виправлятимусь :)