Сповідь обраних або по той бік вживання.

«Наркоманія – це є похід проти Бога, це є знищення життя, це є знищення принципу життя, як такого, тому що наркоману не потрібно нічого, у нього нічого немає: ні дітей, ні кохання, ні дружби. Нічого… Тільки доза. Де наша держава в цій ситуації? Ми сором’язливо закриваємо очі… Ми бачимо в «ящику» як когось зловили з пакетиком і не замислюємось над тим, що в Україну це заходить фурами… Ці діти – вони обрані! Їм Господь дарував врятуватися!» Діти… Так тепло і по-батьківськи називає своїх акторів Тарас Жирко, режисер-постановник документального проекту «Останній вагон». Діти, які втратили друзів в смертельний гонитві за примарною реальністю; діти, яких зреклися батьки; діти, які наробили в житті страшенних помилок, але знайшли в собі сили зупинитися за крок до безодні.

Тарас Жирко

Вони і справді, дуже молоді, практично однолітки моєї донечки: світлий і проникливий Олексій, енергетична і емоційна Поліна, кремезний і запальний Єгор, пластична і тендітна Анна-Марія, спортивний і зворушливий Андрій. Обрані, щоб врятуватись і врятувати через власну сповідь кожного з нас.

«Синдром випадкового попутника» - відверті дорожні монологи незнайомих людей... П’ятьма голосами, трьома мовами і кожною клітиночкою поранених душ говорить з глядачем в цьому проекті біда нашого суспільства. Тут, в мовчазній темряві принишклої глядацької зали, до «випадкових попутників» приходить усвідомлення власної причетності! Причетності незнанням, страхом, болем, соромом, байдужістю, причетності вживанням або впевненістю в тому, що «зі мною такого статися не може»…

Шлях від першої наркотичної ейфорії до передсмертної агонії, від відчуття власної особливості до повного особистого краху, від пошуків кохання до занепаду почуттів і назад: від мороку безвиході до Святого писання - кожен із п’яти молодих людей розповідає свою власну, невигадану історію. Історію про те, чому і як діти починають вживати. З чого все починається? Чи можна назвати життям те, що відбувається з людиною, яка зреклася всього заради дози? Як знайти в собі Бога і сили повернутися з химерного Задзеркалля?

«Здивувати можна тільки тим, що до тебе ще ніхто не говорив», - каже Тарас Жирко і молоді актори дивують, як то кажуть, на повний зріст! Дивують щирістю, силою духу і сміливістю розповісти про найстрашніші події власного життя. Дивують акторською майстерністю, хоча й не є професійними акторами. Дивують, навіть, незвичною на сцені українського театру, але такою цікавою і зрозумілою, білоруською мовою! Дивують сором"язливими усмішками і гіркими сльозами під оплески залу.

Фрагмент вистави

Автори документального проекту «Останній вагон» створювали його, як один із елементів програми соціальної адаптації колишніх наркозалежних, але їхнє досягнення, як на мене, є набагато більш потужним: цьому проекту під силу зробити перший крок адаптації українського суспільства до прийняття і розуміння людей, які потребують уваги і допомоги.

Я щиро вірю, що життя Олексія, Поліни, Єгора, Андрія і Анни-Марії відтепер змінилося назавжди і у тих малюків, якими вони залишилися у душі, обов"язково буде зовсім інше і неодмінно щасливе майбутнє.

Шановні франківці, щиро дякую вам і всім, хто причетний до створення цього проекту з боку Міжнародної антинаркотичної асоціації. А ще, я раджу всім обов’язково переглянути цю виставу для того, щоб зрозуміти, прийняти, повірити і не залишатися байдужим.